Мрії збуваються!

2015-11-12

Мрії збуваються!

Я люблю подорожувати, та й хто відмовився б від можливості потрапити у вир пригод у іншому місті або країні? Ще з самого дитинства однією з моїх мрій було відвідати Львів, але я завжди думала, що вона здійсниться років у 18-20, разом з друзями. Проте, все склалося набагато краще, і така нагода випала мені зараз, на осінніх канікулах. Вперше ступивши на ще сонний львівський перон, я, мабуть, ще не усвідомлювала, що в цей момент здійснюється моя мрія, яка зараз вже є теплим спогадом. До Львова ми прибули 26 жовтня десь біля сьомої ранку, де на нас вже чекав екскурсійний автобус. Це місто ніби зовсім не засинає , тому що в цю ранню годину людей на вулиці вже було досить багато. Поснідавши, нас чекала автобусна екскурсія цим старим містом. Подорож наша почалася з собору Святого Юра, а згодом ми піднялися на Високий замок. Звісно, з назви можна подумати, що це якийсь шикарний палац, але це лише високий пагорб, з якого відкривається чарівний вид на місто та його околиці, а від колишнього замку лишилася лише одна стіна. Потім ми відвідали Личаківське кладовище, куди я дійсно хотіла потрапити, аби побачити могили таких людей як Іван Франко, Соломія Крушельницька та інших видатних постатей. Потім – довга пішохідна екскурсія величним містом. Численні храми, костьоли, музеї та інші пам`ятні місця. А ввечері ми вирушили у рай справжніх ласунів – Львівську майстерню шоколаду. Дійсно, ці вироби гідні світового визнання. Дивно, але після того, як я скуштувала цей шоколад – я не можу більше так насолоджуватись звичайним шоколадом, який є в кожному магазині нашого міста. Перший день підійшов до завершення, але це ж тільки початок подорожі. Зранку наступного дня нас знову чекав потік екскурсій та незабутніх вражень. Зараз у голові все дещо перемішалося, певне через дуууже велику кількість інформації. Ми гуляли підземеллями Львова, знову ж таки відвідували музеї, історичні місця та загалом збагачували свої знання з історії та мистецтва, що, на мою думку, буде дуже непоганою допомогою на ЗНО, та й взагалі не завадить для власного розвитку особистості. Проте, найбільше задоволення отримуєш просто гуляючи цим містом. Це нові враження, нові люди, навіть, новий запах (аромати смачної свіжозвареної кави миттєво розносяться Львовом), і одвічно волога бруківка, що миготить, наче старе кіно із затертої трохи плівки. І, передусім, вузькі вулиці, красиві квітарки, затишні кав`ярні і книгарні на кожному кроці. Ну і звичайно, наша найкраща і наймелодійніша українська мова всюди.

Коли твої дні насичені різними подіями, то вечір, на жаль, наступає дуже швидко. І, здається, що тільки початок, але не встигнеш ти нічого зрозуміти як ось – і вже третій найостанніший день. Навіть гірко вимовляти – найостанніший. Увесь цей день ми провели за межами Львова. Екскурсійний автобус відвозив нас від міста до міста, і першим пунктом нашого призначення було селище Олесько, і його перлина – Олеський замок-музей. Зовні він схожий на звичайну будівлю, але це один із найдавніших в Україні замків. В ньому і на прилеглій території створено музей-заповідник - відділ Львівської галереї мистецтв. Різноманітність фондів Львівської галереї мистецтв дала змогу створити своєрідну експозицію, що нагадує замкові експозиції в інших містах, але досить відрізняється від них. Наступний пункт призначення – Підгорецький замок. Чесно кажучи, саме цей сподобався мені найбільше. Саме його зовнішній вигляд найбільше відповідає своїй назві. Підгорецький парк належить до пам'яток садово-паркового мистецтва державного значення. Побудований на рівні найкращих зразків так званих «італійських парків», він є найгарнішим і чи не єдиним в Україні парком такого типу. Розкішний колись парк оточує замок з усіх боків, його план вирізняється цілісністю художнього задуму і глибоко продуманим взаємозв'язком рельєфу, архітектури, скульптури й рослинності. Захоплює, чи не так? Час плинув дуже швидко і невблаганно, і ось ми вже в останньому місті – Золочеві і на шляху до його замку. Його реставрація відбувається і в наш час. У замковому дворі збереглися донині лише Китайський палац (після реставрації він дійсно нагадує замок Діснейленду) та Великий житловий палац. Усередині Китайського палацу зараз знаходиться Музей Східних культур, на першому поверсі Великого палацу в експозиційних залах представлено історію замку, тюремний час, період реставрації, регіон Золочева. Ось і все, ми знову в автобусі і вирушаємо назад до Львова. Насправді, дуже важко розлучатися і відтоді я розумію, чому одні міста огортають мене ковдрами, поять кавою, і дають відчуття дому, а інші – розгублюють, змушують ніяковіти, і постійно нагадують, що я в гостях. Так ось, Львів – найяскравіший приклад першого випадку. Але, звичайно, 3 дні – це дуже мало, щоб зрозуміти таке місто, але для мене з перших хвилин воно виявилось неначе рідним. Хтозна, що чекає мене через роки, але, можливо, колись воно стане для мене рідним містом? Буду сподіватися.
Проте, все в нашому житті має початок і, рано чи пізно, настає кінець. Та все ж, кожний кінець – початок нової історії, тож, маю надію у скорому часі повернутись до цієї «країни мрій», і , можливо, назавжди.

Михайлова Юлія,

учениця 6(10)-Г класу Вознесенської гімназії №1

/Files/images/статья.JPG

Кiлькiсть переглядiв: 18

Коментарi