Віват театр

2016-03-05

Віват театр

Театр – це незвичайна святкова атмосфера. Яка надихає кожного з нас на особливе ставлення до цього виду мистецтва. Так вже повелося. Що для учнів гімназії кожна зустріч з театром – це свято для душі. Хто хоч раз побував у театрі, не може залишатися байдужим і з нетерпінням чекає нової зустрічи з акторами, гра яких бездоганна.

І ось ми знову в Миколаєвському академічному театрі драми та музичної комедії.

У вестибюлі театру на стінах висять фотографії акторів. От ми здали верхній одяг у гардероб і тепер, як всі глядачі, – у святкових убраннях. Сліпуче оздоблення в театрі вражає: кришталева багатоповерхова люстра, світильники, оксамитова важка завіса на сцені, обтягнуті оксамитом крісла. Ми сидимо в партері.

Поступово зал заповнюється глядачами. Лунає перший дзвінок, потім другий, третій. Світло поступово гасне, затихають розмови, повільно розсовується завіса, і в душі наростає якесь тривожно-радісне очікування. І от нарешті на сцені з’являються артисти. Починається дія, і ти вже забуваєш про усе. Здається, що крім того, що відбувається на театральних підмостках, не існує вже нічого. Разом з персонажами ти смієшся й плачеш, любиш, сумуєш, радуєшся й сумніваєшся

Перша дія закінчується. Як жаль. Хочеться скоріше довідатися, що ж далі. Ідемо в хол розглядати фотографії артистів і інших працівників театру. А от і актори, які грають сьогодні. Хіба? Начебто не дуже схожі. Прості, звичайні особи, м’які або строгі посмішки. Але в програмці написано, що це вони. Як перетворюються актори на сцені! І справа навіть не в гримі, надзвичайних зачісках і одязі, просто вони теперішні майстри своєї справи, які живуть на сцені життям своїх героїв

Знову лунають три дзвінки. Починається друга дія. Знову все забуто, залишилося тільки життя на сцені. Як непомітно промайнув час! Зненацька щасливий і радісний фінал. Всі актори на сцені, глядачі аплодують і ніяк не відпускають артистів. Навколо панує радісне пожвавлення, лунають лементи: «браво!», «біс!», на сцену несуть і несуть квіти.

Вертатися додому зовсім не хочеться. Ти перебуваєш у якомусь піднесеному й мрійливому настрої, ще й ще раз згадуєш епізоди спектаклю. Невже можна так чудово грати – зовсім як у житті?! Хочеться скоріше повернутися сюди – у цей таємничий і заворожливий світ високого мистецтва.І знову сказати: «Віват, театр! Віват, актор! Віват. глядач».